Uriah Heep — британський рок-гурт, утворений в Лондоні у грудні 1969 року з ініціативи Девіда Байрона (David Byron) — вокал та Міка Бокса (Mick Box) — гітара.

Країна: Велика Британія
Роки Активності: 1969 – Даний Час
Веб Сайт: www.uriah-heep.com

Музиканти зустрілись ще у середині 1960-х років, граючи у гурті Stalkers, після розпаду якого утворили новий під назвою Spice. До складу цієї формації, крім Байрона та Бокса, також увійшли: Пол Ньютон (Paul Newton) — бас та Алекс Нейпір (Alex Napier) — ударні. Наприкінці 1969 року після приєднання до цього квартету за рекомендацією Ньютона Кена Хенслі (Ken Hensley) — клавішні, гітара, вокал, відомого своєю роботою у таких формаціях, як Kit & The Saracens, Jimmy Brown Sound, The Gods, Cliff Bennett Band та Toe Fat, музиканти взяли назву Uriah Heep. Таке ім’я мав герой повісті Чарльза Діккенса «Дейвід Копперфілд» («David Copperfield»), а 1970 року саме відзначалось сторіччя з дня смерті цього великого письменника. Екс-менеджер Spice та майбутній опікун Uriah Heep Джеррі Брон підкинув новій формації саме таку думку про Чарльза Діккенса.

На початку 1970 року своїх колег залишив Алекс Нейпір, і новим ударником групи став Найджел Олссон (Nigel Olsson) (майбутній співпрацівник Елтона Джона). Записаний того ж року дебютний альбом «Very ‘eavy, Very ‘umble» був витонченим переходом від електро-фолку до потужнішого звучання. Після його появи у складі групи замість Олссона з’явився Кейт Бейкер (Keith Baker). Проте і цей перкусист довго у гурті не протримався, взявши участь у запису лише альбому «Salisbury». Ця платівка з’явилась на музичному ринку у січні 1971 року і презентувала зовсім інше обличчя гурту. Так, на цьому лонгплеї можна було почути складні сольні партії, а в запису 16-хвилинного титульного твору взяв участь духовий оркестр. Тим самим гурт віднайшов для себе незвичайно багатий і вишуканий музичний стиль, названий пізніше прогресивним роком.

Ще в жовтні 1970 року в Uriah Неер з’явився черговий ударник — Іен Кларк (Ian Clarke), якого у листопаді 1971 року змінив екс-The Gods та Toe Fat Лі Керслейк (Lee Kerslake). Також у цей період гурт залишив Ньютон. На його місце спочатку прийшов Марк Кларк (Mark Clarke) (раніше він грав у Downbeats та Colosseum), а в лютому 1972 року це місце дісталось новозеландцю Гері Тейну (Gary Thain).

Альбом «Look At Yourself», який у листопаді 1971 року видала фірма «Bronze Records», що належала менеджерові гурту Джеррі Брону (попередні альбоми з’явились на «Vertigo»), піднявся у британському чарті до 39 місця. Після закінчення останніх кадрових змін у кар’єрі Uriah Неер розпочався найплідніший період. У цей час повна розмаху музика гурту доповнювалась ексцентричними, повними фантастичних видінь текстами. Новим складом було записано п’ять альбомів, з яких перший — «Demon & Wizards» — потрапив у першу тридцятку американського чарту. Музичні та ліричні теми гурт продовжив розвивати на платівках «Magicians Birthday», «Uriah Неер Live», «Sweet Freedom» та «Wonderworld» (остання потрапила 1974 року до американського Тор 40).

У лютому 1975 року внаслідок непорозумінь гурт залишив Гері Тейн (19 березня 1976 року він помер від надмірного вживання наркотиків). У березні того ж року його замінив Джон Веттон (John Wetton), який раніше співпрацював з King Crimson, Family та Roxy Music, і додав Uriah Heep таку необхідну у той період творчу енергію. Однак багато спостерігачів відзначили, що музикант зробив неправильний крок, приєднавшись до гурту, який швидко почав відходити у минуле. Попри те, що перша робота нового складу — альбом «Return To Fantasy» — вперше (і востаннє) злетіла до британського Тор-10, подальша співпраця з Вентоном не принесла очікуваних результатів. Після запису чергового альбому «High & Mighty» у серпні 1976 року Веттон покинув гурт і приєднався спочатку до Браяна Феррі, а згодом до квартету U.K.

Того ж 1976 року все частіше спалахували сварки між учасниками Uriah Heep, які незабаром дійшли до висновку, що формула, яка приносила раніше успіх, уже не діє. Хенслі, який почав стверджувати, що вони стали «машинами, які крокують до швидкої загибелі», влітку 1976 року під час американського турне поставив ультиматум: або він, або Байрон. Після гострої боротьби у жовтні 1976 року Байрон був змушений залишити гурт. Спочатку вокаліст потрапив до формації Rough Diamond, а пізніше зосередився на сольній кар’єрі.

На виданому 1977 року альбомі «Firefly» у ролі вокаліста дебютував екс-Lucifer’s Friend Джон Лоутон (John Lawton), а новим басистом став Тревор Болдер (Trevor Bolder) — колишній музикант Девіда Боуї. Таким складом гурт проіснував більше двох років і записав три альбоми. На третьому — «Fallen Angel» — востаннє заспівав Лоутон. На альбомі «Conquest», який вийшов 1980 року, у складі Uriah Неер з’явився Джон Сломен (John Sloman) — вокал, гітара, клавішні. Ще 1978 року гурт залишив Лі Керслейк, якого змінив Кріс Слейд (Chris Slade). Через два роки втратив сенс продовжувати музичну кар’єру і Хенслі. Проте незабаром до групи повернувся Керслейк.

У групі тривали персональні зміни. Поряд з Боксом, Керслейком з’явились Пітер Голбі (Peter Goalby) — вокал, Боб Дейслі (Bob Daisley) — бас, вокал та Джон Сінклейр (John Sinclair) — клавішні, вокал. Таким складом було записано два чергових альбоми: 1982 року «Abominog» та 1983-го «Head First».

1985 року в Uriah Неер знову з’явився Болдер, який цього разу змінив Дейслі. Вже за його участю була записана платівка «Equator». У цей період групі довелось укласти угоду з фірмою «Portrait», до чого її примусив занепад «Bronze Records». Наступні роки принесли серію ретроспективних альбомів, до яких потрапили студійні та концертні записи періоду найбільшої популярності Uriah Heep.

У грудні 1987 року гурт здійснив безпрецедентний вчинок, виступивши десять вечорів поспіль на переповненому стадіоні Москви. До складу цього разу входили Бокс, Керслейк, Болдер, Берні Шоу (Bernie Shaw) — вокал та Філ Лейзон (Phil Lazon) — клавішні. Фрагменти з цих концертів увійшли до виданого 1988 року альбому «Live In Moscow». 1989 року цей же склад гурту записав першу за останні чотири роки студійну платівку Uriah Heep — альбом «Raging Silence». 1991 року на музичному ринку з’явився черговий лонгплей «Different World». Незважаючи на постійні зміни складу, гурт і сьогодні продовжує концертувати і записувати нові альбоми.

В 1990 рр. остаточно оформився сучасний концепт звучання групи, який знайшов вираження в альбомах Sea of Light (1995) та Sonic Origami (1998) — наряду з хардовим саундом та мелодійними баладами в цілому витримана концепція прогресивного року.

6 квітня 1999 Uriah Heep дали перший концерт в Україні — в “Палаці «Україна» в Києві в рамках турне у підтримку альбому «Sonic Origami». Перший приїзд Uriah Heep до Києва та України в цілому мав величезний резонанс у культурному житті столиці, а візит групи був висвітлений в українських ЗМІ, в тому числі на телебаченні. На концерті окрім хітів байронівської епохи були виконані композиції з нового альбому, серед них: Between Two Worlds, I Hear Voices, Heartless Land, Only the Young, Question, Everything in Life, Sweet Pretender. Після концерту гурту в “Палаці «Україна» альбом «Sonic Origami» декілька тижнів входив у п’ятірку найбільш продаваних альбомів виконавців у Києві за тогочасною версією рейтингу альбомів «Радіо Рокс».

26 червня 1999 Uriah Heep виступили як хедлайнери концерту на Майдані Незалежності в Києві в рамках акції «Крок до перемоги». Концерт Uriah Heep передував відео-трансляції бою Віталія Кличка проти Хербі Хайда. Група виконала схожий репертуар як нещодавно в “Палаці «Україна» (концерт так само традиційно починався з Between Two Worlds, I Hear Voices), але в дещо урізаному за кількістю композицій вигляді.

18 жовтня 2007 Uriah Heep дали концерт у Центрі культури та мистецтв НАУ в Києві.
2 червня 2008 — вихід 21-го студійного альбому «Wake the Sleaper».
12 квітня 2011 року — вихід 22-го студійного альбому «Into the Wild».
21 жовтня 2012 Uriah Heep виступили в Докер-пабі в Києві в рамках туру на підтримку альбому «Into the Wild».
21 травня 2013 від раку підшлункової залози помер басист Тревор Болдер. Йому було 62 роки.
У 2013 році Uriah Heep в новому складі (басистом та бек-вокалістом став Дейві Ріммер) дали серію концертів в Україні на честь 30-річчя виходу альбому Sweet Freedom: 13 жовтня — у Києві (Докер-паб), 15 жовтня — у Дніпропетровську, 16 жовтня — у Харкові, 17 жовтня — у Донецьку.
10 червня 2014 року вийшов 24-й альбом групи «Outsider».
17 квітня 2016 року Uriah Heep виступили в Києві (Sentrum) в рамках концертного туру у підтримку альбому Outsider.

Студійні альбоми
1970: Very ‘eave, Very ‘umble (у США як Uriah Heep)
1971: Salisbury
1971: Look at Yourself
1972: Demons & Wizards
1972: The Magician’s Birthday
1973: Sweet Freedom
1974: Wonderworld
1975: Return To Fantasy
1976: High & Mighty
1977: Firefly
1977: Innocent Victim
1978: Fallen Angel
1980: Conquest
1982: Abominog
1983: Head First
1985: Equator
1989: Raging Silence
1991: Different World
1995: Sea Of Light
1998: Sonic Origami
2008: Wake the Sleeper
2009: Celebration
2011: Into the Wild
2014: Outsider
Концертні альбоми
1973: Uriah Heep Live — January 1973
1986: Live At Shepperton’74
1987: Live In Europe 1979
1988: Live In Moscow
1996: Spellbinder Live
1997: King Biscuit Flower Hour Presents In Concert ’74
1999: Spellbinder
2000: Future Echoes Of The Past
2001: Acoustically Driven
2001: Electrically Driven
2002: The Magician’s Birthday Party
2003: Live in the USA
2004: Magic Night
2005: Between Two Worlds
2009: Official Live Bootlegs
2009: Live At Sweden Rock
Компіляційні альбоми
1975: The Best Of Uriah Heep
1986: Anthology
1990: Still ‘Eavy, Still Proud
1990: Two Decades In Rock
1990: The Uriah Heep Story
1991: Echoes In The Dark
1991: Rarities From The Bronze Age
1993: The Lansdowne Tapes
1994: A Time of Revelation (антологія на чотирьох дисках, що включає раніше не виданий матеріал 1968—1995 р.р.)
1995: Lady In Black
1995: Free Me (Німеччина)
2000: The Collection
2001: Remasters: The Official Anthology
2001: 20th Century Masters: The Millennium Collection: The Best of Uriah Heep
2004: Rainbow Demon: Live & In the Studio 1994—1998
2005: Chapter & Verse (антологія на шістьох дисках, що включає раніше не виданий матеріал 1968—1998 р.р., плюс книга та плакат-бонус)
2006: The Very Best of Uriah Heep
2006: Easy Livin’: Singles A’s & B’s (антологія, що включає майже всі сінґли гурту, у тому числі декілька пісень, які не увійшли до оригінальних альбомів)
2007: Loud, Proud & Heavy: The Very Best of Uriah Heep (складанка з 3 компакт-дисків, що містить пісні майже з усіх альбомів гурту від 1970 до 1991 р.р. за винятком альбому «Wonderworld»)
2009 The Definitive Spitfire Collection
2010 The Rebound Very ‘eavy 40th Anniversary Collection